Що ж заважає людям з інвалідністю знайти своє місце на ринку праці, та як можна подолати наявні бар’єри?

Як розповідає Олена Олійник, голова громадської організації всеукраїнський інтеграційний рух “ВІР в Україну”, торік громадські організації «ВІР в Україну» і «Ми разом» провели ярмарок вакансій для людей з інвалідністю. Захід дав можливість виокремити основні перепони на шляху до успішного працевлаштування таких осіб.

Перша. Люди здебільшого не готові адекватно сприймати у колективах співробітників, які чимось відрізняються від них. Я знаю безліч історій про людей, які маючи вищу освіту, не можуть влаштуватися на роботу лише тому, що у них є певні розлади функцій організму.

Друга. Роботодавці не зацікавлені у забезпеченні робочими місцями людей з інвалідністю, адже це вимагає фінансових та часових витрат. Наприклад, під час того ж ярмарку вакансій менеджер відомої кондитерської компанії підійшов до нас, організаторів, із таким запитанням: «Чи не могли б ви порекомендувати осіб з інвалідністю, які є повністю мобільними та не мають особливих потреб в організації праці? Скажімо, із серцевими захворюваннями?» Такий підхід до відбору кандидатів на посади не може не обурювати.

Третя. Так зване формальне працевлаштування. Українське законодавство змушує роботодавців не лише брати на роботу осіб з інвалідністю, а й вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії співробітників. В окремих випадках організувати навчання та перекваліфікацію. Саме тому деякі підприємства вдаються до хитрощів, пропонуючи особливим працівникам не зовсім законні форми співробітництва. Одна з найрозповсюдженіших — оформлення трудових відносин на неповний робочий день з мінімальною оплатою. Натомість людина фактично не з’являється на робочому місці, лише отримує кошти.